Вівторок, 19.03.2024, 06:48
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 124
Друзі сайту


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
1. Освіта за часів царської Росії XVIII століття в Україні

       Приступаючи до дослідження та вивчення історії школи села Рокитне намага¬лася заглянути в історичне минуле, в його глибину, а точніше в розвиток освіти в нашій державі на прикладі сільської школи села Рокитне.
       У XVIII ст. проблеми середньої освіти не були розв'язані. Упродовж першої його половини відкривалися школи для дітей духовенства, військових, дво¬рянські пансіонати, тобто школи станові і професійні.
        Система народної освіти у Росії почала складатися у кінці XVIII ст. У 1786 р. був прийнятий перший у історії держави шкільний Статут народним училищам у Російській імперії. У другій половині XVIII ст. замість гасла «професійний робітник» з'явився новий - «людина-громадянин». Загальна освіта й виховання стають метою нових навчальних закладів. їх поділяють на нижчі - малі народні училища й середні - головні народні училища. Проте вони не давали середньої освіти, бо навіть головні училища за змістом навчання були лише перехідним, підготовчим етапом до неї. На освіту в Україні зверталося зовсім мало уваги, хо¬ча в деяких великих містах відкривалися гімназії або народні училища. В народних училищах давали початкову освіту7. На сільську дітвору увагу не звертали, тільки багатії могли наймати за бажанням для своїх дітей учителів або посилати вчитися до міста.
       Спочатку дворянство не виявляло інтересу до нових навчальних закладів, навіть ігнорувало їх, надаючи перевагу приватним пансіонам і домашнім учите¬лям. Звичайно, причиною цього була всестановість нової школи. Але порівняно невелика платня за навчання приваблювала дворян, і поступово вони почали від¬давати своїх дітей на виховання до цих навчальних закладів. Інші стани виявили¬ся занадто байдужими лише тому, що не відчували належною мірою потреби в освіті дітей.
       24 січня 1803 р. був створений Віленський навчальний округ, до складу яко¬го ввійшли 8 губерній Західного і Південно-Західного краю, серед яких Київська, Волинська і Подільська губернії. До структури Волинської губернії входила і те¬риторія нашого села, а точніше, територія Рокитнівщини була на рубежі Волин¬ського і Турово - Пінського князівства.
       У 1827р. вийшло розпорядження Міністерства народної освіти про посилен¬ня викладання російської мови, причому додаткові заняття полягали у написанні творів, Гарні успіхи з російської словесності у свідоцтві про закінчення школи стали обов'язковими для вступу на державну службу. Вчителями і директорами народних училищ з цього часу призначали лише корінних росіян, тобто ідея «об¬русіння на околицях» посіла перше місце і стала метою навчання.
       Класний наставник контролював відвідування учнями уроків, своєчасність їхнього приходу в клас; особливу увагу приділяв невстигаючим учням, поясню¬вав важливість виконання обов'язків, які визначені «правилами уч¬нів»,спираючись на вимоги суспільства, пробуджував-у школярів почуття честі, поваги до Закону, любові до Вітчизни. У процесі виховання класні наставники використовували як позитивні, так і негативні способи впливу на учнів. За про¬ступки учень ніс покарання, яке було затверджене у «Правилах про покарання» \1874\. Зокрема, покарання як словом, так і ділом були такими: «закриття у кар¬цер від 1 до 4 годин з призначенням письмової роботи, малювання і креслення географічної карти або з метою посилення покарання - без усякої роботи». Нега¬тивні вчинки учнів заносилися у щоденник, який служив матеріалом для харак¬теристики поведінки учнів; проступки учнів записувалися у класний журнал, а про найсерйозніші доповідалося на педагогічній раді. Моральність учнів оціню¬валася балами за поведінку, їх виставляла педагогічна рада окремо за кожну чверть.
       Отже, навчання в народних училищах та гімназіях здійснювалося через кла¬сних наставників. На них покладалися обов'язки: «стежити за успіхами, читан¬ням і моральністю учнів, розвивати і закріплювати у них морально-християнські переконання , допомагати батькам у цій нелегкій спразі, ділитися з ними своїми знаннями, досвідом; особливо турбуватися про дітей , які живуть у родичів чи знайомих, за відсутності належних умов, допомогти їм змінити житло».
       Наставник або вихователь згідно Циркуляру, виданого Міністерством народної освіти, повинен мати не більш як 18 тижневих годин, щоб, не перевтом¬люючись, більше вільного часу присвячувати учням; бути посередником між ба¬тьками і викладачами; мати великий вплив на дитину, вміти дійти до душі кож¬ного учня.
       Великий педагог К.Д.Ушинський відзначає, що вихователь орієнтує учня на морально пізнавальну діяльність, що не формує професійні навички, а підводить особистість до вибору, готує до подальшої праці. «Самовоспитание, если оно желает счастья человеку, должно воспитьівать его не для счастья, а приготовлять к труду жизни. Воспитание должно развивать в человек привьічку и любов к труду; оно должно дать ему возможность отьтскать для себя труд в жизни...» (19, с.130).
       Специфічні історичні умови розвитку народних училищ у Західній Україні, а саме перебування під владою польських поневолювачів, не могли не вплинути на систему освіти. Заслуга училищ полягає в тому, що вони підготували велику кількість освічених людей, учених, які своїм досвідом допомогли в організації державної шкільної системи освіти з урахуванням ідей народності, поглибленого вивчення історії свого краю, рідної мови; педагоги намагалися пробудити в уч¬нях почуття національної гідності, відповідальності за долю Вітчизни. Дані шко¬ли відрізнялися від російських, бо, як зазначав М.С. Грушевський, «для студію¬вання малоруської мови, літератури і етнографії в Росії в теперішніх обставинах самий ґрунт не вдячний; тут жахаються всякого прояву в сім напрямі, начебто якого небезпечного сепаратизму...» ( )
       Швидкий розвиток капіталізму в промисловості й сільському господарстві вимагав подальшого вдосконалення народної освіти. За реформою 1864р. всі по¬чаткові школи в українських землях, що входили до складу Російської імперії, було перейменовано на початкові народні училища, які давали елементарні знання. Значну роль відігравала освітня діяльність земств. У 70-х роках вони від¬кривали чимало початкових народних шкіл, а повітові училища реорганізовували в шестирічні міські училища. Заборона царським урядом навчати дітей у школах загальмувала розвиток освіти в Україні. 1397р. тут існувало близько сімнадцяти тисяч початкових шкіл усіх видів. Ці школи охоплювали лише третину дітей. Рівень писемності населення в різних губерніях коливався від 15,5 до 27,9%.
       Однією із таких початкових шкіл була і моя рідна школа, яка відкрила свої двері для сільських дітей села Рокитне (1897р.).

За матеріалами дослідження історії школи села Рокитне Євтушок В.П.,заступника директора по виховній роботі Рокитнівського НВК "школи I-III ст.-ліцей"
Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 ¦ Розробка та дизайн: Іван Соколов
Хостинг від uCoz