Вірші Новоселецької Марії
Гроза
Блискавиця небо запалила...
А я сиджу біля вікна,
І бачу, що вона блакить розбила
На два чудних тих полотна,
В вікні усе спалахує барвисто
То золотаво-жовтим, голубим,
З зірок у небі ціле аж намисто
Ну, а комета залишає за собою дим...
Дерева хитаються від бурі,
Хрущі замовкли в верховітті саду
Кущі калини зараз у зажурі,
Бо скоро не уникнуть листопаду
Ось гойднулась фірточка у дворі,
Забіг у неї вітер-пустунець,
Зігнув усі квітки додолу,
В саду притих і коник-стрибунець,
Вже хмари затулили небо,
Зірок на нім уже нема,
Але ні, боятися не треба,
Дощ закінчиться і відступить тьма.
Зорі
Які чудесні зорі літні,
Вони усі дуже привітні,
Блищать вони, мов самоцвіти
І стеляться, немов чарівні квіти,
Красиві, ніжні, тихі зорі,
Вони, навіть, напівпрозорі,
Ласкаво дивляться на світ
І посилають всім привіт,
Зорі бадьорі, хоч інколи ліниві,
Та найчастіше, всі вони грайливі
Зорі не такі, як люди, вони ніколи не
бувають злі,
Величезну силу вони мають,
Людські бажання всі здійсняють.
Найзвичайнішим літнім ранком, чудовим
і теплим світанком
Всі зорі залишають небо,
Та їх завжди чекати треба.
Людина і добро
Людина починається з добра,
Як літери від А до Я.
Ось народиться дитина
Пізнає слово вона - єдина.
Як буває єдина країна,
Так буває єдина людина
Яку дитина любить, поважає
Та щастя й здоров'я їй бажає.
Як виростає дитина завжди
Добрі вчинки робить свої.
Ось ввічлива дитина
Визнає свою провину!
Вона друзям допомагає завжди,
І у скруті і в біді.
Людина починається з добра
Знаю це добре я.
Добро - це серцевина знань,
Усі знають це без вагань.
Якщо не буде в людині добра
Зніяковіє його душа.
Не буде у нього більше людей,
На яких можна буде покластися і в ніч, і в день
Думаю кожній дитині
Відомі слова чарівні.
Кожна людина їх знає і дуже-дуже поважає!
Всі діти добрі звички мають
А поганих уникають.
Кожна людина любить добро.
Як батьки його.
Потрібно всіх любити із усіма завжди дружити!